Як власна «вторинка» береже життя громади. Досвід Тернопільщини.

Скалатська об’єднана громада Тернопільщини – серед перших 159 ОТГ, які утворилися в Україні в 2015 році. Причому об’єдналася одразу ж за перспективним планом, ставши одною з найбільших (у ній 14,5 тис. жителів) і, відповідно, найзаможніших громад області. (Цьогорічний бюджет Скалатської ОТГ – 83 млн грн, з яких 43 млн грн – власні надходження). Для такої потужної громади витрати на медицину ніколи не були проблемою. Можливо саме тому міська рада без зволікань проголосувала за те, щоб забрати у районної ради одну з двох районних лікарень – ту, яка розташовувалася на їхній території. І це поза тим, що «медична господарка» і так була чималою: 12 фельдшерсько-акушерських пунктів і 5 амбулаторій та поліклінік. Мало того, взявши на утримання районну лікарню, Скалатська ОТГ у 2016 році перерахувала 1 млн грн Підволочиській районній лікарні, яку вважала за обов’язок підтримати.

Зараз ми вже не можемо такого собі дозволити, – усміхається голова Скалатської ОТГ Петро Савончак. – Відтоді, як у громад забрали податок за користування надрами, наш бюджет значно «схуд». Але витрат на власну лікарню ми намагалися не зменшувати. За рекомендацією головного лікаря Богдана Максимовича, ми не проводили скорочень персоналу, як це робили інші громади, взявши на баланс об’єкт «вторинки». Ми завжди без зволікань йшли на витратні ремонти та закупівлю необхідного обладнання. Минулого року ми поміняли вікна у нашому медичному закладі, поклали коло нього бруківку, купили рентген-апарат та іншу апаратуру. Витратили на це близько 0,5 млн грн, бо більшість витрат були за співфінансуванням із Програмою DOBRE. Також цьогоріч наша громада виділила на закупівлю кисневих концентратів, ліків, халатів, респіраторів, дезінфекційних засобів тощо для первинної і вторинної ланок нашої медицини, яку ми тепер не розділяємо, 220 тис. грн. А незабаром ми плануємо виділити ще 200 тис. грн. Але усе це зовсім не ті гроші, про які варто говорити. Адже переваг від того, що у нас є власна лікарня, дуже багато. 

У Скалаті всі пам’ятають жахливий випадок, який стався кілька років тому неподалік міста. Чоловік не встиг довезти свою дружину до Тернопільського пологового будинку, бо у Скалаті такий будинок нещодавно закрили. Породілля померла у дорозі, її дитину не змогли врятувати. Жителі громади засвоїли цей урок, і коли над їхньою лікарнею нависла загроза закриття (цілком логічно, що за браку коштів держава могла закрити одну з двох районних лікарень, меншу), вони майже одностайно виступили на її захист.

Спершу утримання лікарні коштувало нам набагато дорожче, ніж зараз, та ніхто не вважав ці витрати зайвими, – згадує Петро Савончак. – Частина її будівель зведена ще за австрійських часів, і багато приміщень вимагали ремонту. Тож ми капітально відремонтували терапевтичне, інфекційне та педіатричне відділення. Також працівники нашої медичної установи мали чималі борги із заробітної плати, і ми щороку закривали їх. На це йшло від 0,5 до 1 млн грн щороку. Наприклад, минулого року ми виділили на цю статтю 650 тис. грн, а цьогоріч – 350 тис. грн, які, щоправда, теж пішли на покриття минулорічної заборгованості. Тепер ситуація докорінно змінилася, 100% зарплат персоналу лікарні (а це близько 11 млн грн на рік) виплачує Національна служба здоров’я, і боргів у неї перед лікарями немає. Громаді залишаються тільки комунальні витрати, обсяг яких ми щороку намагаємося зменшити за рахунок різних заходів. Наприклад, кілька років тому ми придбали для лікарні твердопаливний котел.

Навантаження на бюджет громади вдалося зменшити і завдяки можливості оплачувати енергоносії комунальних установ з так званої дотації вирівнювання чи базової дотації. Дещо здешевлює вартість утримання лікарні існування власної пекарні, а також цілий спектр платних послуг, які надає медична установа. Гроші, отримані з цих послуг, дають можливість покривати власні дрібні потреби: у канцелярських товарах, картріджах для офісної техніки, миючих засобах тощо.

Виходить так, що всі витрати на утримання лікарні, у якій працюють 120 осіб, з яких 25 лікарів, не перевищують 1 млн грн на рік. Але ж стільки саме громада отримує від своєї медичної установи у якості ПДФО. Таким чином можна сказати, що лікарня виходить «в нуль» і не потребує додаткових коштів.

Щоправда, Петро Савончак іншої думки.

- Коли лікарні бракує грошей, я раджу лікарям економити, а вони заперечують: «Ми ж вам даємо ПДФО», – розповідає пан Петро. – Я відповідаю, що на ці податки я маю утримувати не тільки одну лікарню, а наприклад, і дитячий садок, до якого ходять діти медиків. А також ліхтарі коло їхніх будинків, дороги, якими вони їздять тощо.

Оскільки Скалатська лікарня обслуговує жителів сусідніх громад, Петро Савончак міг би зажадати від них фінансової компенсації, але він не вважає це етичним.

- Що нам, відмовляти хворим, які приїдуть до нас від «сусідів», через те, що ці «сусіди» відмовилися заплатити частину комунальних витрат лікарні? – стенає плечима голова громади. – Ні, ми такого робити не будемо. На мою думку, краще чинити по-іншому. Коли у лікарні з’являються ті чи інші проблеми, її головний лікар звертається по допомогу не тільки до нашої, але й до сусідніх громад. І ті зазвичай не відмовляють йому і допомозі.

Проблем із кадровим забезпеченням Скалатська лікарня не має, бо до Тернополя, де є медичний університет, лише 35 км, і багато лікарів добираються на роботу з обласного центру. Сполучення між Скалатом і Тернополем непогане, тож загалом із цим проблем немає. Лише під час суворого карантину навесні цього року Богдан Максимович мусив власною машиною щоранку їздити по тернопільських лікарів, а увечері відвозити їх додому.

Тоді Скалатська лікарня була готова до того, щоб приймати хворих на COVID-19, але потреби у цьому не було. Однак Петро Савончак вважає, що зараз, коли інфекційне відділення Підволочиської лікарні, за його даними, майже заповнене, врятована громадою медична установа цілком може стати державі в нагоді.