Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 на всій території України було введено воєнний стан у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України.

За час дії воєнного стану на тимчасово окупованих територіях держави військовослужбовці країни-агресорки часто застосовують засоби фізичного та психологічного впливу на громадян України для реалізації власних цілей.

У зв’язку з цим, доцільним буде застосування норм статті 40 Кримінального кодексу України, що передбачає відсутність кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти суспільства, держави, або інших правоохоронювальних інтересів, якщо під час скоєння злочину особа перебувала під безпосереднім впливом фізичного або психічного примусу, внаслідок якого не могла керувати своїми вчинками, тобто повністю була позбавлена можливості вільно приймати рішення.

Нормативно – правові акти окупаційних сил є нікчемними та не створюють жодних правових наслідків - Мін'юст

Стаття 40 Кримінального кодексу України фактично визнає фізичний та психічний примус як дві самостійні обставини, які за певних умов виключають злочинність діяння, на відміну від Кримінального кодексу 1960 року, який не виділяв фізичний та психічний примус як самостійні обставини, що виключають злочинність діяння. Отже, неможливість особи внаслідок застосування до неї фізичного примусу керувати своїми діями, у разі заподіяння нею шкоди, є безумовною підставою невизнання такого діяння злочинним.

Так, наприклад, відсутній склад службового злочину в бездіяльності правоохоронця, до якого застосовувалися насильницькі дії з метою вимоги його відмови від перешкоджання здійсненню злочину, внаслідок чого він не зміг попередити його вчинення або повідомити про його вчинення.

 Фізичний примус (насильство) – це протиправний фізичний вплив на тілесну недоторканість та свободу особи, неможливість діяти за власним розсудом (наприклад, застосування фізичної сили, нанесення удару, побоїв, тілесних ушкоджень, (катування, зв’язування, обмеження можливості дихати, введення в організм різноманітних препаратів тощо) з метою примусити її вчинити кримінальне правопорушення, шляхом застосування до неї фізичного впливу.

Правоохоронюваними інтересами, яким завдається шкода особою, щодо якої застосовано примус, визнаються:

а) передбачені Конституцією та законами України, а також іншими нормативно-правовими актами права людини та громадянина;

б) охоронювані законом права та інтереси іншої особи;

в) суспільні інтереси;

г) державні інтереси.

  Ознаками фізичного примусу є:  обстановка, яка свідчить про вимушеність поведінки особи, щодо якої застосовується насильство, наявність такого стану, коли внаслідок застосування насильства особа не здатна керувати своїми вчинками, тому вимушена підкоритися вимогам того, хто застосовує насильство, у зв’язку з цим виключається можливість самостійної, вольової поведінки такої особи. Тому заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під впливом фізичного примусу носить вимушений характер;

        - наявність та дійсність непереборного примусу, спрямованого на обмеження фізичних функцій особи, щодо якої застосовується фізичне насильство, коли вона взагалі не здатна керувати своїми вчинками, вимушена підкоритися тому, хто застосовує насильство, оскільки обмежена вимогою певної поведінки.

Метою застосування фізичного насильства може визнаватися намагання позбавити особу можливості діяти за своїм розсудом, вимагання певної поведінки, примушування до вчинення певного суспільно небезпечного діяння (діянь). Так, представник охорони, якого зв’язали та ізолювали в певному приміщенні, не може нести кримінальну відповідальність за бездіяльність щодо пошкодження чи знищення майна особами, які застосували до нього таке насильство.

 Психічним примусом визнається:

  1) погроза застосування до особи чи її близьких фізичного насильства (погроза позбавити життя, заподіяти тілесні ушкодження, викрасти особу чи позбавити її волі, вплив на особу за допомогою гіпнозу);

2) погроза заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним інтересам (погроза знищити або пошкодити майно, розголосити відомості, що ганьблять особу або її близьких).

Як правило, застосування до особи психічного примусу не позбавляє її можливості керувати своїми діями, а тому психічний примус не завжди визнається обставиною, що виключає злочинність діяння.

Особами, щодо яких застосовується насильство, можуть визнаватися будь-які фізичні осудні особи, які досягли віку кримінальної відповідальності та заподіяли шкоду правоохоронюваним інтересам. Такі особи, як правило, представляють інтереси громадських організацій чи державних органів, суб’єктів господарської діяльності тощо.(Так, наприклад, виключається відповідальність нотаріуса, який під загрозою негайного позбавлення життя посвідчує незаконно складений заповіт.)

Зробивши висновки вищевикладеного при застосуванні до особи фізичного або психологічного примусу потрібно враховувати непереборність вчинення кримінального правопорушення, відсутність вибору та волі, а тому особа не нестиме кримінальну відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.

Заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під впливом погрози, фізичного чи психічного примусу, який не виключає кримінальної відповідальності, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 66 КК України є обставиною, що має враховуватись при призначенні покарання як пом’якшуюча.