Гендерна дискримінація

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Норма, яка проголошує рівність всіх громадян (як чоловіків, так і жінок), підсилюється конституційним положенням, згідно з яким виключаються привілеї чи обмеження за ознакою статі.

Пряма дискримінація – ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;

Пряма дискримінація – це коли:

• до особи ставляться у менш сприятливий спосіб;
• у порівнянні з тим, як ставилися чи могли б ставитися до інших осіб у подібній ситуації;

Несприятливе ставлення має значення для встановлення факту дискримінації, якщо воно несприятливе для однієї особи порівняно з іншою особою, що перебуває в аналогічній ситуації.

Непряма дискримінація – ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;

Елементи непрямої дискримінації:

– нейтральне правило, норма прав, критерій чи практика,

– що впливає на групу осіб, які мають «захищену ознаку», значно більше,

– ніж на інших осіб в аналогічній ситуації.

Ч. 2 ст. 81 Цивільно-процесуального кодексу України: У справах про дискримінацію позивач зобов’язаний навести фактичні дані, які підтверджують факт дискримінації. У разі наведення таких даних доведення їх відсутності покладається на відповідача.

Таким чином, у позові про дискримінацію не обов’язково наводити всі докази дискримінаційних дій, які зазвичай відсутні, або до яких позивачка не має доступу, достатньо лише навести факти та обґрунтувати, в чому саме полягали дискримінаційні дії відповідача, а також, яка дискримінація відбулась – пряма чи непряма.

Заборона дискримінації в ЗУ: Законом України «Про рекламу»

Забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії зазначати обмеження щодо віку кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати вимоги, що надають перевагу одній із статей, а також вимагати надання відомостей про особисте життя від осіб, які працевлаштовуються.

Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»

Стаття 17. Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у праці та одержанні винагороди за неї.

Жінкам і чоловікам забезпечуються рівні права та можливості у працевлаштуванні, просуванні по роботі, підвищенні кваліфікації та перепідготовці.

Роботодавець зобов’язаний: створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі; забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов’язками; здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці.

Алгоритм дій якщо працедавець вчиняє дискримінацію за ознакою гендерної рівності.

Отже, працедавець вчиняє дії, які є прямою дискримінацією жінок чи чоловіка у доступі до праці та порушують норми законодавства.

В залежності від бажання та позиції клієнтки можна подавати позов про визнання дій працедавця дискримінаційними, а також висувати позовну вимогу про прийняття на роботу чи відшкодування шкоди, завданої дискримінаційними діями.

Для належного обґрунтування позовної заяви: зберіть докази, які підтверджують звернення чоловіка чи жінки до працедавця та відповідність їх кваліфікації і досвіду пропонованій роботі.

Це можуть бути вимоги до вакансії, не подані працедавцем до центру зайнятості, скерування центру зайнятості, диплом, трудова книжка, корінець-відмова працедавця із вказаною причиною відмови у прийнятті на роботу. В інших справах це також можуть бути запрошення на співбесіду, переписка електронною поштою, вимоги до посади в оголошенні тощо.